* * *
Судьба внимательно глядит.
И ею Бог руководит.
* * *
Плоти непонятна высь,
Ближе сказок мир ей, басен.
Но душе лик выси ясен,
Не совсем понятна близь.
* * *
И все-таки жизнь что-то стоит
Коли с прекрасным дружна.
Память ушедшим – пустое,
Оставшимся память нужна.
* * *
Ты осуждать не торопись,
Судить – это легко и просто,
Но осуждений живопись
Сопровождает до погоста.
Всяк по возможности живет,
Кусок нелегкий добывает.
Тот вон поет, тот гвозди забивает.
А лучше ли других ты? Вот.
* * *
Иду по рыхлому песку
Отчаяния, что по топи.
Эх! Взять бы – утопить тоску,
Да разве подлую утопишь?
Не ей вершить моё жилье,
Но нравится ей в сей юдоли.
Да леший с ней, пускай живет;
Спиной к ней повернуться что ли?
* * *
Дни светлые, ночи пятна
Друг друга сменяя скользят.
Любовь как и жизнь непонятна:
Дают и берут назад.
* * *
Пристань у людей одна:
Исчерпать свой срок до дна,
Умереть, не мучиться,
Дальше как получится.
* * *
Самообладания
Порой бессильна рать.
Надежда – суть – желание
Свое не потерять.
СТРАСТЬ
Яд постоянно держит в жале,
Ты – опасение держи.
Страсть истину не уважает
А служит корысти и лжи.
* * *
Пока еще замены солнцу нет,
Тогда как заменить
Возможно слово.
У истины один авторитет –
Она сама, и не найти
Другого.
* * *
Плетью над нами свищет,
И её не смыть, -
Пища и жилище –
Это земного смысл.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
